Інтерв'ю з Дмитром Гнатюком, лікарем-волонтером медичних гуманітарних місій: реалії медичної допомоги українцям

Ми зустрічаємося з Дмитром Гнатюком у затишній кав’ярні Лісабона, де він проводить короткий відпочинок між черговими гуманітарними місіями. Його спокійний голос і зосереджений погляд видають людину, яка бачила багато горя, але не втратила здатності до співчуття та рішучості допомагати. Дмитро – лікар-волонтер, який з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну присвятив себе медичній допомозі постраждалим, працюючи як на польському кордоні, так і в приймальних центрах у різних країнах Європи, включно з Португалією. Це інтерв’ю – спроба зазирнути за лаштунки медичної гуманітарної допомоги та зрозуміти виклики, з якими стикаються як лікарі, так і ті, хто шукає прихистку.

Дмитро Гнатюк: лікар-волонтер · медичні гуманітарні місії з 2022 року

Дмитро Гнатюк

Лікар-волонтер · медичні гуманітарні місії з 2022 року

Розмова про медичну гуманітарну допомогу українцям

Марія Ковальчук: Дмитре, дякую, що знайшли час для розмови. Ваша робота є надзвичайно важливою. Розкажіть, будь ласка, як і чому ви вирішили долучитися до медичної гуманітарної допомоги українцям? Що стало поштовхом?

Дмитро Гнатюк: Доброго дня, Маріє. Поштовхом, як і для багатьох, стало 24 лютого 2022 року. До того моменту я працював терапевтом у приватній клініці, мав усталене життя. Але коли я побачив кадри з України, усвідомив масштаб трагедії, зрозумів, що не можу стояти осторонь. Мої медичні навички були потрібні там, де було найважче. Я відчував глибоку особисту відповідальність. Вже за кілька днів я зв'язався з міжнародною медичною гуманітарною організацією, з якою співпрацюю і досі, пройшов прискорені тренінги з польової медицини та психологічної першої допомоги. Моя перша місія була на польському кордоні. Це був хаос, але водночас і неймовірна солідарність. Тисячі людей прибували щогодини, виснажені, налякані, часто з мінімальним багажем. Ми надавали базову медичну допомогу: від перев'язок і лікування застуд до стабілізації станів при хронічних захворюваннях, що загострилися через стрес та дорогу. Це був шок, але й усвідомлення, що ти на своєму місці, робиш те, що мусиш.

Марія Ковальчук: Звісно, такі моменти залишають глибокий слід. Чи можете ви пригадати один або кілька найбільш травматичних чи, можливо, найбільш показових випадків з вашої практики, які найбільше запам'яталися?

Дмитро Гнатюк: Таких випадків, на жаль, було безліч, і кожен з них залишає свій відбиток. Особливо важко бачити страждання дітей. Пригадую дівчинку років семи, яка приїхала з мамою до Польщі. Вона не мала жодних фізичних травм, але повністю замовкла. Вона не розмовляла, не реагувала на імена, просто дивилася в одну точку. Це був яскравий прояв психологічної травми, селективний мутизм, спричинений шоком. Їй потрібна була не просто медична, а глибока психологічна підтримка, яку ми намагалися надати, співпрацюючи з психологами. Інший випадок – літній чоловік з важкою формою діабету, який втратив усі свої ліки під час евакуації. Його стан був критичним через різке підвищення цукру в крові. Ми ледь встигли стабілізувати його, а потім доклали всіх зусиль, щоб забезпечити йому постійний доступ до інсуліну. Ці випадки показують, що війна ранить не тільки тіло, але й душу, і що навіть найбанальніші хронічні хвороби можуть стати смертельно небезпечними в умовах гуманітарної кризи.

Марія Ковальчук: Це дуже зворушливо. Які типові медичні потреби ви спостерігали серед переміщених осіб? Чи були якісь особливості, пов'язані з хронічними хворобами, психологічною травмою, доступом до ліків?

Дмитро Гнатюк: Типові потреби дуже різноманітні, але можна виділити кілька ключових категорій. По-перше, це загострення хронічних захворювань. Багато людей страждають на гіпертонію, цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, бронхіальну астму. В умовах стресу, недосипання, поганого харчування та відсутності доступу до звичних ліків ці стани різко погіршуються. По-друге, це психологічна травма – посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), тривожні розлади, депресія, панічні атаки. Особливо у дітей ми бачимо нічні кошмари, енурез, регресію у розвитку. По-третє, це, безумовно, доступ до ліків. Багато людей прибувають без своїх медичних карток, рецептів, а часто й без самих ліків. Забезпечення безперервності лікування є критично важливим. Також часто зустрічаються застудні захворювання, грип, інфекції дихальних шляхів через скупчення людей та переохолодження під час подорожей. І, на жаль, ми бачимо загострення жіночих проблем, пов'язаних зі стресом, а також потребу у гінекологічному огляді та консультаціях.

Марія Ковальчук: З 2022 року минуло вже кілька років. Чи змінилися медичні потреби та виклики з гострої фази війни до сьогодні, до 2026 року? Які основні відмінності ви помітили?

Дмитро Гнатюк: Безумовно, зміни колосальні. У 2022 році ми мали справу з гострою фазою гуманітарної кризи. Це були переважно невідкладні стани, пов'язані з безпосереднім переміщенням: переохолодження, зневоднення, травми, гострі стресові реакції, загострення хронічних хвороб через різку зміну умов. Наша робота тоді була схожа на польовий шпиталь – швидка діагностика, стабілізація, направлення до місцевих лікарень. Зараз, у 2026 році, фокус змістився на довгострокові потреби. Люди вже адаптувалися до нових умов життя, але з'явилися інші проблеми. На перший план виходять хронічні захворювання, які потребують постійного моніторингу та лікування, а також психологічні наслідки травми, які проявляються з часом. Це вже не гострий шок, а тривога, депресія, ПТСР, проблеми зі сном, соціальна ізоляція. Ми також бачимо більший попит на реабілітаційні послуги – як фізичні, так і психологічні. Замість екстреної допомоги, ми тепер більше працюємо над інтеграцією українців у місцеві системи охорони здоров'я та забезпеченням безперервності догляду.

Марія Ковальчук: Ви працювали в різних країнах, зокрема в Португалії. Як відбувається співпраця з місцевою системою охорони здоров'я, наприклад, з португальською SNS? З якими труднощами ви стикаєтеся, і які є успішні приклади інтеграції?

Дмитро Гнатюк: Співпраця з португальською Національною службою охорони здоров'я (SNS) є ключовою для забезпечення довгострокової допомоги. На початковому етапі були певні труднощі, переважно пов'язані з мовним бар'єром та відсутністю у багатьох українців необхідних документів. Проте португальська сторона виявила велику готовність до співпраці. Ми, як волонтери, часто виступаємо мостом між українцями та місцевими лікарями, допомагаючи з перекладом, заповненням документів та навігацією по системі. Успішні приклади включають швидке оформлення "Cartão de Utente" (картка користувача) для українців, що дає доступ до послуг SNS, а також організацію мобільних клінік або днів відкритих дверей у `centros de saúde` (сімейні амбулаторії) спеціально для українських біженців, де були присутні перекладачі. Багато українців вже мають свого сімейного лікаря, що є важливим кроком для постійного медичного догляду. Однак, черги до спеціалістів та певні бюрократичні процедури залишаються викликом. Ми активно співпрацюємо з місцевими неурядовими організаціями, такими як ті, що згадані на сайті [helptoukraine.pt/uk/orhanizatsii-dopomohy-ukraini-portugal/](https://helptoukraine.pt/uk/orhanizatsii-dopomohy-ukraini-portugal/), щоб покращити цю інтеграцію.

Марія Ковальчук: Ви згадували психологічну травму. Наскільки важлива психологічна підтримка в контексті медичної допомоги переміщеним особам, і які інструменти ви використовуєте для її надання?

Дмитро Гнатюк: Психологічна підтримка є не просто важливою, вона є абсолютно невід'ємною частиною медичної допомоги. Тіло і розум нерозривно пов'язані, і фізичне здоров'я часто страждає від психологічного стресу. Ми бачимо, як психосоматичні симптоми – головні болі, болі в животі, шкірні висипи – посилюються на тлі тривоги та депресії. На жаль, у нашому суспільстві все ще існує стигма щодо звернення за психологічною допомогою, тому ми часто інтегруємо її в загальний медичний прийом, пропонуючи консультації як частину комплексного догляду. Інструменти, які ми використовуємо, різноманітні: * **Індивідуальні консультації** з психологами, які працюють у нашій команді або з якими ми співпрацюємо. * **Групова терапія**, де люди можуть ділитися своїм досвідом і відчувати підтримку спільноти. * **Арт-терапія та ігрова терапія для дітей**, що допомагає їм виразити свої емоції через творчість. * **Техніки релаксації та дихальні вправи**, які можна використовувати щодня для зменшення стресу. Наша мета – не лише лікувати симптоми, а й допомогти людям відновити внутрішні ресурси та впоратися з травмою, щоби вони могли повноцінно жити далі.

Марія Ковальчук: З огляду на ваш досвід, які конкретні поради ви могли б дати українським біженцям у Португалії щодо доступу до медичної допомоги? На що їм слід звернути особливу увагу?

Дмитро Гнатюк: Мої поради будуть дуже практичними. По-перше, **не відкладайте звернення за медичною допомогою**. Навіть якщо проблема здається незначною, краще проконсультуватися. По-друге, **оформіть Cartão de Utente** якомога швидше. Це ваш ключ до португальської системи охорони здоров'я. Для цього вам потрібен NIF (податковий номер), NISS (номер соціального страхування) та дозвіл на проживання. З цими документами зверніться до найближчого `centro de saúde` (поліклініки). По-третє, **зареєструйтеся у сімейного лікаря**. Це дозволить вам отримувати постійний медичний супровід, направлення до спеціалістів та рецепти на ліки. Навіть якщо вам здається, що все гаразд, профілактичні огляди є дуже важливими. По-четверте, **не соромтеся звертатися за психологічною допомогою**. Це не ознака слабкості, а крок до відновлення. У багатьох `centros de saúde` є психологи, або ж можна знайти підтримку в громадських організаціях. Детальніше про доступ до медичної допомоги можна прочитати у статті на сайті: [helptoukraine.pt/uk/blog/zdorovia-dostup-medychna-dopomoha-bizhentsi-2026/](https://helptoukraine.pt/uk/blog/zdorovia-dostup-medychna-dopomoha-bizhentsi-2026/). І, нарешті, **вивчайте португальську мову** – це значно полегшить комунікацію з лікарями та персоналом.

Марія Ковальчук: Ваші поради дуже цінні. А що б ви хотіли сказати читачам, особливо тим, хто має медичну освіту або бажання долучитися до волонтерської діяльності? Як вони можуть допомогти?

Дмитро Гнатюк: Дорогі читачі, якщо ви маєте медичну освіту або просто бажання допомагати, ваша допомога надзвичайно потрібна. Волонтерство – це не лише про надання медичних послуг. Нам потрібні лікарі, медсестри, парамедики, психологи, фармацевти, стоматологи. Але також дуже важлива допомога перекладачів, адміністраторів для ведення документації, водіїв для транспортування пацієнтів або медикаментів, людей, які можуть допомогти з логістикою та організацією. Кожен, хто готовий пожертвувати свій час та енергію, може зробити величезний внесок. Навіть кілька годин на тиждень можуть змінити чиєсь життя. Звертайтеся до місцевих волонтерських центрів, гуманітарних організацій, що працюють з українцями. На сайті [helptoukraine.pt/uk/yak-dopomohty-ukraini/](https://helptoukraine.pt/uk/yak-dopomohty-ukraini/) є багато інформації про те, як можна долучитися. Не бійтеся, що ваші навички можуть бути недостатніми – головне це бажання. Багато організацій надають необхідне навчання. Разом ми можемо зробити набагато більше.

Марія Ковальчук: Дмитре, дивлячись у майбутнє, які ваші особисті плани та плани вашої організації щодо подальшої медичної гуманітарної допомоги українцям?

Дмитро Гнатюк: Мої особисті та організаційні плани тісно пов'язані з довгостроковою перспективою. Ми розуміємо, що війна, на жаль, може тривати, і наслідки її будуть відчуватися ще десятиліттями. Тому ми зосереджуємося на стійких рішеннях. По-перше, це подальша інтеграція українців у національні системи охорони здоров'я країн-реципієнтів, як-от Португалія. Це включає розробку програм, які допоможуть подолати мовні та культурні бар'єри, а також забезпечити доступ до спеціалізованої допомоги. По-друге, ми плануємо розширити програми психологічної реабілітації, включаючи травма-орієнтовану терапію, групи підтримки та програми для дітей. Це довгостроковий процес, який вимагає постійних ресурсів та підготовки фахівців. По-третє, ми розглядаємо можливість розширення програм фізичної реабілітації, особливо для тих, хто отримав поранення. І, звісно, ми завжди готові до швидкого реагування на будь-які нові кризи. Ми також сподіваємося, що зможемо підтримувати медичну інфраструктуру в Україні, коли це буде безпечно, допомагаючи відновлювати зруйновані лікарні та навчати медичний персонал.

Кілька практичних порад від Дмитра Гнатюка

Ось 5 ключових порад для українських біженців у Португалії, які допоможуть отримати доступ до медичної допомоги:

1. Оформіть Cartão de Utente: Це ваш основний документ для доступу до Національної служби охорони здоров’я (SNS). Його можна отримати у найближчому centro de saúde (поліклініці) за наявності NIF (податкового номера), NISS (номера соціального страхування) та дозволу на проживання. Без цієї картки ви матимете доступ лише до екстреної допомоги.
2. Зареєструйтеся у сімейного лікаря (Médico de Família): Після отримання Cartão de Utente, зверніться до того ж centro de saúde для реєстрації у сімейного лікаря. Це дозволить вам отримувати регулярні консультації, направлення до спеціалістів та рецепти на ліки, що значно спрощує медичний супровід.
3. Використовуйте centro de saúde як першу інстанцію: Для більшості неекстренних медичних проблем звертайтеся до свого centro de saúde. Тут вам нададуть первинну допомогу, проведуть діагностику та, за потреби, направлять до лікарні чи спеціаліста. Це ефективніше, ніж одразу їхати до відділення невідкладної допомоги в лікарні.
4. Зверніться до ACM (Alto Comissariado para as Migrações): Ця державна установа надає підтримку мігрантам, включаючи інформацію та допомогу з доступом до медичних послуг. Вони можуть допомогти з перекладом, роз’ясненням процедур та вирішенням бюрократичних питань.
5. Не ігноруйте психологічне здоров’я: Португальська система охорони здоров’я також надає доступ до психологічної підтримки. Якщо ви відчуваєте тривогу, депресію чи інші психологічні проблеми, зверніться до свого сімейного лікаря за направленням до психолога або психіатра. Багато громадських організацій також пропонують безкоштовні консультації.

Типові медичні проблеми та доступ до допомоги у Португалії

Факти і хибні уявлення

Висновок — 3 речі, які варто запам’ятати

Історія Дмитра – лише один із багатьох прикладів самовідданої праці. Щоб дізнатися більше про внесок волонтерів у Португалії, прочитайте також інше наше інтерв’ю з волонтеркою центру допомоги.

Для запитань щодо цього матеріалу пишіть на antoine@cqmi.ca.